Охорона праці

 

ШКІДЛИВІ ТА ВАЖКІ УМОВИ ПРАЦІ Частина 2

Обов'язки та права роботодавця Пільги та компенсації чатина 1



Обов'язки та права роботодавця

 

Основними чинниками в регулюванні правовідносин між роботодавцем і працівником на підприємстві зі шкідливими та важкими умовами праці є нормативно-правові акти та колективний (трудовий) договір.

 

До відома


Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства та колективного договору.
ст. 5 Закону про охорону праці

 

Для прийняття на роботу зі шкідливими умовами праці громадянин повинен надати довідку про стан здоров'я. Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком йому протипоказана. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Крім того, робітники, зайняті на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці, після прийняття на роботу підлягають обов'язковим періодичним медичним оглядам.
На важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці забороняється застосовувати працю жінок (ст. 174 КЗпП) та осіб молодше вісімнадцяти років (ст. 190 КЗпП). Перелік робіт, де забороняється праця жінок, затверджено наказом МОЗ в Переліку № 256.
У разі змін виробничих умов праці та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються додатково протягом дії укладеного з працівником трудового договору, роботодавець повинен, не пізніше як за два місяці до їх впровадження, письмово поінформувати працівника про такі зміни (ст. 7 Закону про охорону праці). Наприклад, якщо виробничі умови суттєво погіршуються або, навпаки, поліпшуються. У разі забезпечення нормальних умов праці, що відповідають санітарно-гігієнічним нормам {наприклад, поліпшення якості повітря робочої зони внаслідок запровадження вентиляції та ефективних засобів захисту), керівник підприємства, за погодженням із профспілкою, ухвалює рішення про припинення надання, приміром, молока, про що й має повідомити працівника заздалегідь.
У межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів підприємства можуть установлювати у колективному договорі (угоді, трудовому договорі) додаткові, не передбачені законодавством трудові та соціально-побутові пільги та компенсації для працівників. Наприклад, роботодавець може встановити за визначеною професією додаткову відпустку більшої тривалості, ніж це передбачено нормативним актом (Списком № 1/1290 та 2/1290).

Крім того, роботодавець згідно з п. 2 Порядку № 937 за результатами атестації самостійно може призначити пільгову пенсію своїм працівникам, зайнятим на виробництві зі шкідливими факторами. Відповідно до пп. 2 п. 2 розділу XV Закону № 1058 пільгові пенсії можуть призначатися за рахунок коштів підприємств та організацій (крім тих, що фінансуються або дотуються з бюджету) працівникам, що працюють (працювали) на виробництвах, роботах, за професіями і на посадах, не передбачених Списком № 1 і Списком № 2.
Таким чином, у тексті колективного договору або його додатках на підприємстві зі шкідливими та важкими умовами праці мають бути зазначені перелік професій і посад із шкідливими умовами праці, що дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день; список професій із шкідливими умовами праці, що дає право на одержання молока або інших рівноцінних продуктів; норми безкоштовної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту; угода з охорони праці тощо.

 

Пільги та компенсації

 

За ст. 7 Закону про охорону праці працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, а також мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану від пустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Отже право на відповідну пільгу чи компенсацію у працівника виникає лише за умови, якщо на його робочому місці проведено атестацію, виявлено лабораторними дослідженнями шкідливі виробничі фактори та його професія відображена у Переліку чи Списку і є в Класифікаторі професій (Переліки та Списки надано в розділі «Нормативно-правова підстава для проведення атестації»).
Важливо, щоб назва професії чи посади, на яку приймається працівник, зазначена в штатному розписі, наказі про прийняття на роботу та трудовій книжці, відповідала назві, зазначеній у національному класифікаторі України ДК 003:2010 (з 01.11.2010 р.)

 

Безоплатне забезпечення молоком або рівноцінними харчовими продуктами

 

За ст. 166 КЗпП право на безоплатне отримання молока або рівноцінних харчових продуктів за встановленими нормами мають працівники, зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці.
Порядком безплатної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів (далі — молоко) робітникам і службовцям, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці, затвердженим Постановою Держкомпраці й Президії ВЦРПС від 16.12.1987 р. № 731/ГМЗ {далі — Порядок № 731/П-13), підприємствам надане право самостійно вирішувати питання, пов'язані з безоплатною видачею працівникам молока.
Основою для прийняття таких рішень є Перелік хімічних речовин, при роботі з якими у профілактичних цілях рекомендується вживання молока або інших рівноцінних харчових продуктів, затверджений Міністерством охорони здоров'я СРСР від 04.11.1987 р. за № 4430-87 [далі— Перелік № 4430-87). А Порядок № 731/П-13 визначає умови їх видачі працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці.
На підставі п. 1 Порядку № 731/ГИЗ:
молоко видається по 0,5 літра за зміну, незалежно від її тривалості, в дні фактичної зайнятості працівника на роботах, пов'язаних з виробництвом або застосуванням хімічних речовин, передбачених у вищезазначеному Переліку № 4430-87;
видача та вживання молока мають здійснюватися в буфетах, їдальнях або в спеціально обладнаних згідно із санітарно-гігієнічними вимогами приміщеннях;
не допускається оплата молока грошима, заміна його іншими товарами та продуктами (крім рівноцінних — кефіру, кислого молока, мацоні тощо), видачі молока за одну або декілька змін наперед, так само як і за минулі зміни, і відпуску його додому;
працівникам, які одержують безкоштовно лікувально-профілактичне харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці, молоко не видається.
Нагадуємо, що за ст. 1 3 КЗпП перелік робіт і професій, які надають право на одержання молока або інших рівноцінних харчових продуктів, має затверджуватися як додаток до колективного договору.

 

Безоплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням

 

На роботах з особливо шкідливими умовами праці безоплатно, за встановленими нормами надається лікувально-профілактичне харчування (ст. 166 КЗпП). Віднесення робіт до категорії з особливо шкідливими важкими умовами праці можливе тільки на підставі результатів атестації робочих місць за умовами праці відповідно до Порядку № 442.
Наразі питання безоплатної видачі працівникам лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці регулюються трьома нормативними актами, затвердженими постановою Держкомпраці СРСР та Президії ВЦРПС від 07.01.1977 р. № 4/П-1, які в частині, що не суперечить Конституції та законам України, чинні на території України. Серед них такі:
1.  Перелік виробництв, професій та посад, зайнятість в яких дає право на безкоштовне одержання лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці {Додаток 7);
2. Раціони лікувально-профілактичного харчування і норми безоплатної видачі вітамінних препаратів (Додаток 2);
3.  Правила безкоштовної видачі лікувально-профілактичного харчування (Додаток 3).
У своєму листі від 05.05.2008 р. № 62/13/82-08 Мінпраці підтвердило використання таких нормативних актів для безоплатного забезпечення працівників лікувально-профілактичним харчуванням.
Згідно з п. З Правил, наведених у Додатку З, лікувально-профілактичне харчування видається робітникам, інженерно-технічним працівникам і службовцям у дні фактичного виконання ними роботи у виробництвах, за професіями та на посадах, передбачених Переліком (Додаток 1), а також у дні тимчасової втрати працездатності, якщо захворювання за своїм характером є професійним і хворий не госпіталізований.

Лікувально-профілактичне  харчування  не  видається:
а) у неробочі дні;
б) у дні відпустки;
в) у дні службових відряджень;
г) у дні навчання з відривом від виробництва;
д) у дні виконання робіт на інших ділянках, де лікувально-профілактичне харчування не передбачене;
є) у дні виконання державних і громадських обов'язків;
ж) у період тимчасової непрацездатності внаслідок загальних захворювань;
з) у дні перебування в лікарні або санаторії на лікуванні, а також у період перебування у профілакторії.
На підприємствах на основі Додатку 1 розробляється перелік виробництв, професій і посад, робота в яких надає право на безоплатне одержання лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці. Такий перелік, як і у випадку з безоплатним забезпеченням молоком або рівноцінними харчовими продуктами, затверджується у вигляді додатка до колективного договору.

 

Забезпечення газованою солоною водою

 

Відповідно до ст. 167 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний безоплатно забезпечувати працівників гарячих цехів і виробничих ділянок газованою солоною водою. Цехи та виробничі ділянки, де організовується постачання газованою солоною водою, визначаються органами санітарного нагляду за погодженням із власником або уповноваженим ним органом.
За п. 1 Постанови Секретаріату ВЦРПС «Про постачання робітників гарячих цехів газованою підсоленою водою» від 11.06.1934 р. з метою оздоровлення умов праці та підвищення працездатності робітників гарячих цехів підприємства зобов'язані безкоштовно постачати працівників газованою підсоленою водою, що містить 0,5% повареної солі (хлористий натр); газація води має провадитися вуглекислотою.
До гарячих цехів належать: котельні та машинні зали електростанцій, де проводяться роботи за високих температур, доменні, мартенівські, прокатні цехи, відпалювальні та інші цехи металопромисловості, гути скляних заводів, горна фарфоро-фаянсо-вих і цегельних заводів тощо.
Цехи, де організується постачання робітників газованою підсоленою водою, встановлюються санітарною інспекцією праці за узгодженням з підприємством.
Організація постачання робітників газованою підсоленою водою покладається на підприємство. Постачання водою всіх робітників гарячого цеху має провадитися з розрахунку 4-5 л на людину за зміну.

Забезпечення газованою підсоленою водою не звільняє підприємство від обов'язку постачання працівникам перелічених цехів доброякісної прісної води на загальних підставах.
Порядок забезпечення працівників газованою солоною водою регулюється Інструкцією для впровадження раціонального питного режиму в гарячих цехах, затвердженою Постановою Секретаріату ВЦРПС від 11.06.1934 р.
Забезпечення працівників газованою солоною водою може регулюватись колективним договором, умови якого не погіршуватимуть становище працівників порівняно із зазначеними вище нормативно-правовими актами.

 

Додаткова оплачувана відпустка

 

Статтею 76 КЗпП передбачено, що щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:
за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;
за особливий характер праці; в інших випадках, передбачених законодавством.
Тож згідно із ст. 7 Закону № 504 щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здо ровя шкідливих виробничих факторів, за Списком № 1/1290 (Додаток 1 до постанови КМУ від 17.11.1997 р. № 1290).
А надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці відповідно до ст. 8 Закону № 504 передбачено окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних І геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, за Списком № 2/1290 (Додаток 2 до постанови КМУ від 17.11.1997 р. № 1290).

Конкретна тривалість цієї відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.
Порядки застосування Списків № 1/1290 та № 2/1290 затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30.01.1998 p. Nq 16.
Додаткова відпустка надається пропорційно фактично відпрацьованому часу.
п. 9, 10 Порядку No 16 застосування
Списку No 1/1290 та п. 6, 7 Порядку № 16
застосування Списку № 2/1290
Якщо працівники працювали в різних виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, за роботу в яких надається додаткова відпустка різної тривалості, підрахунок часу роботи провадиться окремо за кожним видом робіт, професій і посад.

На підставі частини другої ст. 82 КЗпП до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, передбачені ст. 76 цього Кодексу, зараховується:
1)  час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади;
2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
Тож час перебування працівника на лікарняному, на курсах підвищення кваліфікації, у відпустці у зв'язку з навчанням, у відпустці без збереження заробітної плати тощо не зараховується до стажу, що дає право на щорічні додаткові відпустки.
Час, відпрацьований у зазначених умовах, обліковується власником або уповноваженим ним органом.
Крім того, у своєму листі від 22.03.2010 р. № 49/0/010/80-10 Мінпраці зазначає, що розрахунок має вестись від нормальної або скороченої тривалості робочого дня, визначеної законодавством для певного виду виробництв, професій, посад. Тому працівники, яким на підприємстві встановлено неповний робочий день (три години на день), права на щорічні додаткові відпустки не мають.



Создан 30 авг 2012